Вислови про Василя Стефаника

1. Василь Стефаник, може, найбільший артист, який з’явився у нас від часу Шевченко.(Іван Франко)
2. Стефаник — абсолютний пан форми... Се правдивий артист із Божої ласки, яким уже нині можемо повеличатися перед світом.( Іван Франко)
   
3. В душі Стефаника було часто багато сонця. Воно меркло, як тільки він починав перепускати крізь призму своєї уяви поодинокі клаптики селянської дійсності. Не тому, що він не міг знайти серед них ясних, підбадьорливих картин, а тому, що кожну з них він поєднував з загальними думками про причини сільських злиднів.(Михайло Рудницький)
4. Герої Василя Стефаника не бояться смерті, смерть навіть є для декого із них бажаною — звільняє людину від абсурдності буття, навіть ощасливлює їх усвідомленням неминучості настання душевного спокою і звільнення від «болючого дивного світу», від земних гризот. («Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі», «Лесева фамілія», «Катруся», «Сама-самісінька», «Скін», «Новина»). (Микола Жулинський)
5. Ми любимо говорити про «наші 20-ті», про модерністів, авангардистів, яких чомусь пов’язуємо винятково з урбаністичною тематикою – долею, сумнівами, бажаннями й конфліктами передусім інтелігенції. Модерному часові загалом притаманні динаміка сприйняття, постійні трансформації, що асоціюються з міським життям, а Стефаник нібито випадає з цього ряду, бо пов’язаний передусім із селом; для нього не знаходиться місця в літературному каноні, хоча насправді він був великим модерністом, навіть одним із провідних українських модерністів.(Тамара Гундорова)
   
6.  Стефаник знав до якої межі він може йти, коли брав перо. Він не вмів так сміливо, як Франко, передавати свої соціально-політичні ідеї в літературній формі, але хто зна, чи в деякі свої нариси він не поклав більше динамічної сили. Ця сила, наче електрична натуга у навислій хмарі, була показана в обставинах галицького села і в душі селянина.(Михайло Рудницький)
7. Стефаник мав у собі твердість того селянина, який ненавидів співчутливого погляду «панів». Цей селянин скинув уже з себе панщизняне ярмо, але заліз у нове — у працю на землі, яка не може його прогодувати. Земля дає йому всю силу і все щастя: «Повну хату дітей, що регочуться, як срібні дзвінки, і червоніють, як калина», але вона стає теж його прокльоном.(Михайло Рудницький)
8.  Стефаника розривав навпіл його величезний біль внутрішній, але однак він зумів поєднати — і високий рівень міфу, і рівень звичайного життя. У простій мові, у зовнішній простоті стосунків він вбачав якісь глибинні духовні якості народу. Це все те, що просвічує через зашкарублі руки його героїв. Те, що і ми бачимо, коли якась старенька бабця продає яблучка на базарі, а ти дивишся на неї і не можеш відійти. Цей його трагізм — трагізм життя.(Наталія Половинка)
9.  У багатьох листах, переважно до Ольги Гаморак, Вацлава Морачевського, Ольги Кобилянської, Василь Стефаник по суті веде діалог із самим собою заради усвідомлення себе як духа, в образній формі переживаючи свою зневіру, розлуку, свої сумніви і печалі в сподіванні цим творчим катарсисом — сповідальним очищенням — досягти душевного зцілення та творчого відродження — власного духовного оздоровлення.(Микола Жулинський)

   
10.  Унікальність Стефаника в тому, щоб завоювати читача і водночас його випробувати. Письменник випробовує темами (темою смерті, насамперед), стилем і мовою.(Тамара Гундорова)
11.  Унікальний у світовій літературі феномен: перипетії життя зубоженого селянина, його соціальні і національні страждання, його душевні стани відтворені в такому діапазоні і на такому рівні трагізму, які раніше були мислимі лише в рафінованого інтелігента — героя європейської класики. А локальний діалект цього покутського селянина піднесено до висот артистизму; його геніальне мовлення несе недосяжну зображувальну енергію.(Іван Дзюба)